сьогодні настільки тепло,аж дивно.бо вже котрий раз таке несподіване осіннє потепління здається останнім перед зимовим падінням температури.восени таке тепло як зараз,то вже прорив до літа,а тепер як останній його подив через плече.
так шкода,що навіть мій зовсім поганий та кволенький фотоапарат зламався..!я ніколи не робила гарних фотографій,але так хочеться багато чього залишити з собою назавжди.просто для себе,щоб згадувати відчуття.бо чогось враження,що все минає занадто швидко та без мого контролю.хоча насправді-з моїм поштовхом навіть.небажаним та випадковим майже,але самовласним.
останнім часом так багато наплакалася,що сьогодні невимовно спокійно.вітер.шалений.до біса шалений!!тепло,але ледве від землі не відриває.позриває листя багато,але я всеодно обожнюю,коли настільки сильно дмухає!люблю вітер!дуже-дуже!
у Саші знов був приступ.то всеодно лякає.можна зібратися у такій ситуації,можна розгубитися,можна як завгодно себе повести,але це глибоко задіває.як взагалі таке можливо..
всадила пса на коліна,бо стало соромно дуже,що гримнула на нього.останнім часом навіть не я частіше з ним гуляю.чи розуміє він,що всеодно потрібен мені?обожнюю,коли він приходить полежати поряд вночі.!сумую за Капою.
скоро дочитаю 5 частину Хененівських книжок.хотілося б мати іх в себе.шкода,що не мої.це невимовно круті книги!з одного боку приємно знати про них,як ніхто не знає майже,але шкода,що тільки один переклад (але чудовий!) та що його настільки в нас оминули увагою.цікаво,а як в Германії?....не думала,що звлече якісь фріц)
хочемо деху по його світу,але то якщо Льошін батько покине дім..а я не знаю вже чи хочу грати.
хочу навчітися хоч трохи володіти мечем,або саблею.шпагою..хоч трохи розвити руки,бо такі вже слабкі.
вчора знайшла,випадково натикнулася..таке треба носити на серці!....квитки.три.місяц.то було щастя..чи вистачить сил жити без такого......не хочу.
палко цілую повітря.сподіваюся ви не витратили час,читаючи це.бо нічого цікавого.цей щоденник-як фотографії для самого себе.
палко.